На улице темно, уныло, сыро
И ветер северный, колючий бьёт в лицо,
Но мне не грустно, сердце не остыло,
А на душе уютно и светло.
Мне радостно, ответы на молитву
Я получила от Царя Царей,
Всё не напрасно, отдых после битвы
И камень был отвален от дверей.
Душа младая у креста склонилась,
Она узнала Божью любовь
В своих грехах от сердца повинилась,
Приняв с креста струящуюся кровь.
А без борьбы не будет, друг, победы
Без жертвы искуплению не быть,
Склонись у ног Иисуса для беседы
И попроси грехи твои простить.
А Он простит, Он для того и умер,
Чтобы больных душою исцелять
И от мирских, вещественных кумиров,
Сердца людей земных освобождать.
Прославь Христа – Он этого достоин,
Ведь за тебя Он голову сложил,
В пронзённых дланях душу успокоил,
Свою печать на сердце положил.
30. 11. 07.
Аминь.
Лариса Зуйкова,
Рига Латвия
Живу в Риге, замужем, имею двоих детей,обратилась к Господу в сорок лет - в 1993году, после чего Господь позволил мне прославлять Его стихами.
"Верно слово: если мы с Ним умерли,то с Ним и оживём;
Если терпим, то с Ним и царствовать будем; если отречёмся, и Он отречётся от нас.
Если мы неверны, то Он пребывает верен; ибо Себя отречься не может".
Тим.2,11-13 e-mail автора:larisazuikova@inbox.lv сайт автора:личная страница
Прочитано 4482 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Слава Богу, спасибо, Лариса.Счастливого Рождества и счастья тем, кто рядом с Вами. Комментарий автора: Cпасибо за отзыв, сестричка,счастья Вам и всей вашей семье.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
